Lamentations 3

17

астина четверта

18І оце Соломо́нові при́повісті, що зібрали люди Єзекі́ї, Юдиного царя. 19Слава Божа — щоб справу схова́ти, а слава царів — щоб розві́дати справу. 20Небо висо́кістю, і земля глибино́ю, і серце царі́в — недосліди́мі. 21Як відкинути жу́жель від срі́бла, то золотаре́ві виходить посу́дина, — 22коли віддалити безбожного з-перед обличчя царе́вого, то справедливістю міцно поста́виться трон його. 23Перед царем не пиша́йся, а на місці великих не стій, 24бо ліпше, як скажуть тобі: „Ходи вище сюди!“ аніж тебе зни́зити перед шляхе́тним, що бачили очі твої. 25Не спіши́ся ставати до по́зову, бо що́ будеш робити в кінці його, як тебе засоро́мить твій ближній? 26Судися за сварку свою з своїм ближнім, але не виявляй таємни́ці іншого, 27щоб тебе не обра́зив, хто слухати буде, і щоб не вернулась на тебе обмо́ва твоя́. 28Золоті яблука на срібнім таре́лі — це слово, прока́зане ча́су свого́. 29Золотая сере́жка й оздоба зо щи́рого золота — це мудрий карта́ч для уважного уха. 30Немов снігова́ прохоло́да в день жнив — посол вірний для тих, хто його посилає, і він душу пана свого оживля́є. 31Хмари та вітер, а немає дощу це люди́на, що чва́ниться да́ром, та його не дає. 32Воло́дар зм'я́кшується терпели́вістю, а м'яке́нький язик ломить кістку. 33Якщо мед ти знайшов, то спожий, скільки до́сить тобі, щоб ним не переси́титися та не звернути. 34Здержуй но́гу свою від дому твого товариша, щоб тобою він не переси́тивсь, і не зненави́дів тебе. 35Молот, і меч, і гостра стріла́ — люди́на, що говорить на ближнього свого, як свідок брехливий. 36Гнилий зуб та кульга́ва нога — це наді́я на зрадли́вого радника в день твого у́тиску. 37Що здіймати одежу холодного дня, що лити о́цет на со́ду, — це — співати пісні серцю засмученому. 38Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спра́гнений він — водою напі́й ти його, 39бо цим пригорта́єш ти жар на його го́лову, і Господь надолу́жить тобі! 40Вітер північний народжує дощ, а таємний язик — сердите обличчя. 41Ліпше жити в куті́ на даху́, ніж з сварливою жінкою в спільному домі. 42Добра звістка з далекого кра́ю — це холодна водиця на спра́гнену душу. 43Джерело́ скаламу́чене чи зіпсутий поті́к — це праведний, що схиляється перед безбожним. 44Їсти меду багато — не добре, так досліджувати власну славу — неслава. 45Люди́на, що стри́му немає для духу свого, — це зруйно́ване місто без му́ру.

49

50Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана. 51Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться. 52Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в. 53Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому. 54Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим. 55Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є. 56Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка. 57Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати. 58Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного. 59Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих. 60Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к. 61Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй. 62Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“ 63Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм. 64Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко. 65Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно. 66Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.